Сьогодні вже відомо, що гени, найважливіший елемент передання
у спадщину інформації, туляться на жалюгідних двох відсотках людської ДНК,
у той час як більша частина геному, так званим, сміттям.
«Сміттєві послідовності», junk sequences - ненаукова, але дуже поширена
назва тих ділянок ДНК, які не несуть генів і чия функція ще невідома або
встановлена не повністю. Чому ж у геномі залишилися непотрібні ділянки? Невже за мільйони років дії
природного відбору не можна, врешті-решт, викинути «сміття»? Адже копіювання ДНК
- енерговитратний процес.
Багато хто і не підозрює, що в той час як людство
всіма силами намагається позбавити себе від вірусів, ворог уже спокійнісінько
розташувався в самому нашому геномі. Причому віруси мають у людській ДНК
вельми солідне представництво - вони займають близько 8% всієї ДНК, так
що, можна сказати, людина походить не тільки від мавпи, а й, якоюсь мірою, від вірусу.
Віруси, що містяться в геномі, називаються
ендогенними, тобто внутрішніми, ретровірусами. Вони відносяться до групи
ретровірусів, що отримала своє ім'я за спроможність повертати назад процес
транскрипції. До того як був вивчений життєвий цикл цього типу вірусів,
передбачалося, що єдиний можливий напрям передачі генетичної інформації - ДНК
-> РНК -> білок. Тим не менше ретровірусу вдається розгорнути перший етап
цієї схеми в зворотному напрямку.

